Ключевою метою поїздки було чудове місто - Олександрія, Кіровоградська область. Google прорахував відстань між Києвом і Олексндрією - 328,4 км, і час поїздки оцінив у майже 5 годин. Але простих шляхів я не шукаю, тому до Олександрії з Києва я дісталася лише на 3 день. Просто дуже багато цікавого на маршруті траплялося.
Германівка - чудове колишнє містечко, нині село. Будівлі колишньої богодільні та училища вражають, а з гори відкривається чудовий краєвид на село.
Городище - багатьох туристів дивує архітектура православної церкви. Вона й справді незвична. Неоготика зовсім не притаманна православним храмам.
Хлистунівка, Вязок, Бурти, Надточаївка, Сигнаївка, Лебедин,Куцівка, Матусів, Мельникова, Ребедайлівка, Вербіка, Лебедівка - калейдоскоп видає яскраву картинку мурованих та дерев'яних храмів Черкащини.
Лебединський монастир - обитель, що оточена лісом. Монастир-фортеця у дворі якої зразковий квітник. Але фотографувати не дозволяють. Отже, приїжджайте, і милуйтеся наживо.
Сміла - місто відкриття. Якось, редакторка одного видання питалася про недооціненні туристами міста. От Сміла точно входить в цей сумний перелік. Раніше Смілу оминали, бо дороги були поганющі, а тепер - за завичкою? А дарма. Тут дійсно є на що глянути та не тільки костел, це далеко не єдина пам'ятка Сміли. Й нарешті, я ці памятки побачила на власні очі. Гарні будинки, і гімназії, і садиби, і цікавий дерев'яний будиночок - сторожка - єдина споруда, що вціліла від комплексу Преображенської церкви, й , навіть, городище, на якому колись була фортеця. Але погода зіпсувалася, і час диктував свої правила. Попереду була...
Кам'янка! Люблю це місто. Тут для мене в повітрі вже котрий раз вітає якась філософська атмосфера . Хочеться бродити парками, і думати, замислюватися над чимось глобальним. А ще в Кам'янці є дуже мальовниче місце.. Хоча мряка зробила з весни осінь, думаю, в період золотої осені тут казково, коли дерева прекрасно майорять різнобарв'ям нарядів, а ріка в каньйоні глибоко синього кольору. Також, в нотатки додати потрібно і так званий Радгосп, це ніби й Кам'янка і ні. Окреме поселення, в якому збереглися споруди Покровської економії. Правда, вони в аварійному стані.
Прямуючи до Олександрії з Києва гріх не заїхати в Косарі до маєтку польського поміщика Володимира Ростішевського. В центрі маєтку - великий двоповерховий садибний будинок. Один з небагатьох, що вціліли у Черкаській області, і донедавна ще використовувався як останній прихисток для літніх непрацездатних людей. Зараз будівля пустує.
Їхати до Олександрії і не зазирнути до відомих кар'єрів, та так не буває. І я не стала виключенням. Вода смарагдового кольору навіть під вечір в хмарну погоду- це щось неймовірне. Морозівський кар'єр був одним з двох, який я побачила, а їх дуже багато.
Там де Морозівський кар'єр там й Ясинуватка з руїнами величного колись палацу. Дуже шкода, що палац так й кинутий напризволяще. А по дорозі до палацу трапився такий красень. Або це був не один і кожен раз на дорозі з'являвся новий?
Отже, до Олександрії лишалися лічені кілометри, але я вирішила заїхати до Бандурівки. Знала, що тут має бути садибний будиночок. В мережі фотографій його нема. Не вірю що досі ніхто там не побував. Але до Бандурівки їхали обхідними шляхами, через Бандурівський карєр та розріз. Тут цікаво. А ще тут багато тварин та птахів. Бачила сліди кабана, і якоїсь великої собаки, а може вовка? Ночувати, на березі кар'єра перехотілося ;) Хоча тут гарно.
Отже, нарешті, Олександрія. "Велике місто, зустрічай свого мандрівника!".
Я чесно обійшла майже весь центр міста та його вулочки. Якби я була не я, то звісно я б написала що не майже і не центр а взагалі все. ;-) Але я людина чесна, і деякі вулиці та об'єкти проминула. В Олександрії нарешті увімкнулася травнева спека, і гуляти стало важко. Повірте, місто заслуговує на туристів. Тут багато багато садиб, будинків, цікавинок. Я вирішила при нагоді повернутися сюди ще раз.
А хто сказав, що дорога додому має бути без пригод. Спочатку все починалося стандартно заїхати у Дмитрівку подивитися школу та маєток. А потім... "Я знаю коротку дорогу", Коротка дорога виявилася досить довгою, та повним бездоріжжям. Це пощастило, що злив не було, а лише мрячка. Між Дмитрівкою та Веселим Кутом 12 км польової дороги ,, але найцікавіша дорога трапилася з Веселого Кута до Цибулева. Там вже була тільки назва від польової дороги. При бажанні турист може е відвідати так звані "мертві" села. Я думала, що дорога буде пролягати крізь них, чи хоча б якісь стежини. А ні. то вже треба найвмання та на ровері .
Отже виїзд на трасу, нарешті. Вже вечоріє І тут згадую, я ж зовсім забула за вітряк у Теклині. На останніх хвилинах заходу сонця, я пускаю дрон не доїжджаючи до млина. Якби в мене був якийсь класний то знімки були б круті. "Дитячий" квадрокоптер - дитяча якість. Але маю те, що маю, тим і ділюся. Взагалі, про Теклине. Це круто, що відремонтували вітряк. Це не просто памятка, це тепер символ села. Про цю локацію знають багато туристів, і це яскрава інсталокація. Мешканці про це подбали. Наприклад, за тиждень після моїх відвідань тут розквітли тюльпани. Їх посадили колом перед млином.
Мандруйте Україною, воно того вартує!
Коментарі
Дописати коментар